Травми носа складають від 10 до 12 % від усіх ушкоджень лицевого скелету. Чоловіки отримують травму в 3 рази частіше ніж жінки. Виступаюче положення зовнішнього носа на обличчі зумовлює високу частоту його травматичних ушкоджень. Їх характер залежить від багатьох чинників: локалізації, сили, швидкості та спрямування удару, форми та міцності травмую чого агента. При цьому ушкоджуються м’які тканини, кістковий та хрящовий скелет носа. Травма носа - це найбільш частий вид ушкодження лицевого скелету внаслідок автомобільних аварій, контактних видів спорту, побутових травм та бійок. Навіть незначна травма носа з часом може призвести до значних косметичних та функціональних дефектів. Оптимальна тактика лікування при гострій травмі носа дозволяє значно знизити ризик виникнення віддалених деформацій носових структур. За останні роки описано багато методик по вдосконаленню екстренної допомоги при гострих травмах обличчя, зокрема носа. Тим не менш, відновлення дотравматичної форми носа та нормального його функціонування потребує вдосконалення. Впровадження в клінічну практику сучасних інформативних методів дослідження носа та біляносових пазух, таких як ендоскопія, магнітно - резонансна томографія (МРТ), спіральна комп’ютерна томографія (СКТ), значно розширило існуючі уявлення про етіопатогенез деформацій зовнішнього носа. Багато дослідників вважає, що всю сукупність патологічних та адаптативних змін, які наступають в організмі після травми, правомірно та необхідно назвати травматичною хворобою.
В клінічній практиці часто доводиться зустрічатися з поєднаною патологією носа та біляносових пазух. Окрім деформацій зовнішнього носа під час травми ушкоджуються внутрішньоносові структури, передусім носова переділка. Розрізняють вигини, гребні, шипи носової переділки (Мал.1). Посттравматичні вигини частіше характеризуються гострими кутами. Гребні нерідко закінчуються гострим шипом, який глибоко врізається в середню, а інколи, нижню носову раковину, обтурує середні та задні відділи носа і вивідні протоки приносових пазух (Мал.1а). Окрім посттравматичних деформацій носової переділки, слід особливу увагу звертати на западіння бокових скатів носа. Навіть при рівній носовій переділці западіння бокового скату носа може мати неблагоприємні наслідки. При западінні бокового скату носа кут між носовою переділкою та латеральною стінкою носа стає більш гострішим, відповідно носовий хід стає біль вузьким, що створює передумови до розвитку хронічних ринітів та синуїтів (Мал.2).
Клініка оториноларингології НМУ імені О. О. Богомольця на базі Олександрівської Клінічної Лікарні м. Києва традиційно займається наданням ургентної допомоги хворим, тому ми мали можливість дослідити архітектоніку порожнини носа у хворих після перенесеної травми носа та проведеної редресації носа у віддаленому періоді. Нами була обстежена група з 90-ти пацієнтів з хронічними синуїтами (гнійними, поліпозними, поліпозно-гнійними), які в минулому перенесли травму носа та класичну редресацію носа. При обстеженні пацієнтів особлива увага була звернена на порушення архітектоніки носа. Характеристика пацієнтів: період після травми від 2 років до 10 років, вік від 20 до 55 років, чоловіків – 68 (80%), жінок – 22 (20%), відсутність повторних оперативних втручань і необтяжений медикаментозний (назальні деконгістанти) та алергологічний анамнез. Проведене дослідження включало в себе: скарги, анамнез захворювання, передню та задню риноскопію, рентгенографію та СКТ приносових пазух, ендоскопію носа.
Результати проведених обстежень дозволили нам розподілити пацієнтів на дві групи. Перша група: 36 пацієнтів (40%) скаржились на періодичне утруднення носового дихання, слизові виділення з носа, часті нежиті, чутливість до перепаду температур. До другої групи віднесено 54 пацієнтів (60 %), які скаржились на постійне утруднення носового дихання, слизові виділення з носа, постійний нежить. У всіх пацієнтів виявлено порушення архітектоніки носа: деформацію носової переділки різних видів, ступеню вираженості та локалізації, частіше в середніх та задніх відділах, западіння скату носа. Виявлено хронічний синуїт переважно з вип’яченого боку деформованої носової переділки. З них у 54 пацієнтів (70%) – лівобічна локалізація, у 20-ти (22%) – правобічна, у 16-ти (18%) – двобічна. З отриманих даних зроблені наступні висновки:
1. У всіх пацієнтів з синуїтами, які раніше перенесли травму носа, виявлено різні ступені порушення архітектоніки та функції носової порожнини.
2. Пацієнти після травми носа потребують диспансерного нагляду ЛОР – лікаря.
3. У разі виявлення патології носової порожнини, необхідно своєчасне направлення цих пацієнтів на оперативне лікування (риносептопластику, корекцію носових раковин або інші втручання).
4. Лівобічна локалізація хронічних синуїтів у хворих після травми носа спостерігається частіше (70%) (Мал.3).
5. У переважній більшості випадків синуїт виникає на вип’яченому боці деформованої носової переділки.
6. Слід частіше розглядати питання про одномоментну репозицію кісткових відломків та риносептопластику після травми носа у гострому періоді. Переваги такого підходу: можливість детальної репозиції кісткового відділу травмованої носової переділки, можливість реконструкції та надійної фіксації хрящового відділу носової переділки, попередження грубих рубцевих деформацій в хрящовому та кістковому відділах носової переділки, усунення існуючих до травми та попередження розвитку посттравматичних деформацій носової переділки.